понедельник, 20 февраля 2017 г.

Ярко... или Накликаю весну.


Так хочу, чтобы она уже пришла - сил нет! С солнышком, теплом, цветением , птичьим щебетом... и Светлым Воскресеньем. А пока  я её  вышиваю.
Яркие цвета люблю больше в природе, а  в интерьере, одежде и рукоделии предпочитаю спокойные тона, но тут ведь такое дело - весна! Поэтому - ярко!
Ограничила количество цветов, ударение сделала на солнечный - захотелось, чтобы картинка сияла, как весенний день.
Вот такое намечается у меня пасхальное деревце, будет украшать наше жилище в праздничную неделю.

Ага, и еще на злобу дня: весна, как говорится вот-вот, а некоторые заказали пироги... ну и как ты им откажешь? А себе как? Ну вот когда перед тобой блюдо с румяными пирогами классического украинского размера "а шоб два рази не тягнутись".
Печаль.


вторник, 14 февраля 2017 г.

Любов Нансена.


Я кохаю Вас, Єво, Не виходьтe за мене заміж,
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: ні.
Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах,
«Фрам» — це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі...
Але потім воно покличе.
Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?
Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мені два начала — Ви і воно?
Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.
Ваші теплі долоні і мої відморожені руки..,
Як вуста одірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити — від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?
«Фрам» застряне в льодах...
А якщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!..
— Я люблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
Все, що є найсвятіше, в мені називається —
Нансен.
Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
Я сама розіб'ю об «Фрамові» груди шампанське,
як покличе Тебе
вічний пошук у вічних снігах.
Моя Пісне Пісень!
Вічний саде мій без листопаду!
Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
«Фрам» — це значить «Вперед».
А на обрії буду я.

                                                 Ліна Костенко

среда, 8 февраля 2017 г.

Вышиваю... вспоминаю...

Я на этот лавандовый натюрморт давно "зуб точила", только как-то всё не складывалось до недавнего времени. Не знаю, то ли отпускные воспоминания о Провансе повлияли вместе с книгой Питера Мейла, которую я сейчас читаю,  то ли я соскучилась по вышиванию, то ли просто планеты сошлись,  да  какая разница , главное, что теперь эта картинка у меня есть.
Немного процесса...
И результат...

А книги "Год в Провансе" и "Ещё один год в Провансе" почитайте, очень советую. Такие увлекательные, познавательные, юморные и вкусные-превкусные! Автор очень тепло и с большой симпатией рассказывает о людях этого края и обо всем-всем, чем наполнена жизнь провансальцев: о работе и охоте, ресторанах и базарчиках, вине и кулинарии, трюфелях и оливковом масле, лаванде и розмарине, о штопорах и козьих бегах ...  Для меня  ценно еще и то, что видела эти места своими глазами и многое из книги сопровождается зрительными образами, читаю и  вижу тот Прованс, каким его запомнила лично я: поля, выжженные августовским солнцем, стройные виноградные ряды, сбегающие с холмов, игра света и тени под огромными платанами, петляющие узкие дороги, солнечные блики на яркой керамике, чудесный вкус сыра и колбасок, теплые хрустящие круассаны, россыпи звезд на черном небе...
Такие хорошие воспоминания.
Теплых вам воспоминаний и уютного вечера!