А якщо насправді все виглядає так:
в рай забирають не праведників, а розбишак.
Бог закурює люльку, підкручує довгий вус,
каже: «З вами, хлопці, я за цей світ не боюсь».
Сміється старий, дивиться вниз згори,
слідкує за ходом нашої з вами гри.
Тішиться несподіванкам, ніби сам не вигадав їх.
Інколи засинає. Тоді в нас починається сніг.
Раптом наші янголи-охоронці звітуються перед ним:
видають номери ненародженим та живим,
щоквартально доповідають про успіхи та провали
і слідкують, щоб ми тут зовсім один одного не повбивали.
І твій янгол вже міг давно втомитись від рутини та безнадії,
але кинути все не може. Він так не вміє.
Дивиться на тебе і думає: «Не дай померти своїй душі.
Молись, качай м’язи, пиши вірші,
діставай із прадавніх сховків книжки та зброю
і бери з собою.
Хто все це робитиме, якщо не ти?
Хто склеюватиме воєдино різні світи?
Ти ніколи не здогадаєшся, що на тебе чекає далі,
тож не ний – ноги в руки, крути педалі».
А то потім колись прокинешся біля воріт Святого Петра -
і не буде про що розказати, витягнути з-під ребра.
Він тоді гляне на тебе скептично: «Друже, прости.
Рай у нас, звісно, тут. Але тобі не сюди».
Ольга Перехрест
