Травень є травень. І ми неповторно живі...

Травень  є  травень.  І  ми  неповторно  живі,
й  наші  сади  мов  ліси  з  непролазною  тінню.
Скільки  тепла  подаровано  цьому  камінню,
світла  —  цим  вікнам,  підземного  тління -
                                                        траві?

Скільки  увімкнуто  в  нас  кольорових  вогнів?
Травня  несем  на  собі  неспокійну  відзнаку:
тут,  між  великістю  каменя  й  малістю  злаку,
чи  не  обернеться  милість  природи  на  гнів?

Скільки  на  наших  очах  облетіло  кульбаб?
Що  залишається  —  стебел  пусте  безголів’я?
Мислячих  стебел  розкішно-густе  пустослів’я?
Стежмо  за  вітром,  і  промінь  —  мов  поданий  трап.

Кров  переміниться.  Цвіт  на  каштанах  мине.
Ми  поспішаємо  жити,  немов  після  мору.
Може,  у  тім  і  спасіння  —  пізнати  цю  пору,
ніби  останнє  цвітіння.  Єдине.  Одне.

                                                         Юрій Андрухович