Лист.

На одному з малих полустанків я чекаю
поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві,
щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має
в'їдливий присмак паровозного сизого диму,
і стоїть неумитий присмерк за розхитаними
дверима,

Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум...

Я поклала папір на коліно, я стривожені
вірші пишу. Наче прозу пишу — без розбивки
на рядків розмаїті пласти, щоб здавалось на
перший погляд, що пишу я звичайні листи.

Власне, це недалеко від правди.

Інша форма — той самий зміст.
Адресовані людям вірші — найщиріший у світі лист.

                                                    Ліна Костенко