Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко. Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота. В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок. Екібана від літа, довершена і проста. Півгодини дощу, півгодини ясного неба. Вогко дихає камінь бароко і рококо. Нагулятися містом, потім піти до себе, Відігрітись на кухні, запарити молоко. Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер Нагинає дерева і листя в саду мете. І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти. І про щось говорити: про вітер, про листя, про те, Що ця осінь така, як чудна перезріла панна – То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми. А в долоні від літа – хіба що суха екібана. І щодень по пелюстці її обриваємо ми.
Мар’яна Савка
Мар’яна Савка
Гарний.
ОтветитьУдалитьОсінь тут. У нього краса своя.
Так, але чогось сумно...
УдалитьЛюда, и где ты такие красивые стихи находишь?:) Как проникновенно об осени!
ОтветитьУдалить"Що ця осінь така, як чудна перезріла панна – То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми."
УдалитьНу что тебе сказать, я с подросткового возраста увлекаюсь хорошими стихами, читаю старых поэтов,слежу за новыми, а у нас сейчас столько чудесных авторов... только успевай.
Романтична ти натура!
ОтветитьУдалитьЩо є то є, каюсь;)))
Удалить