понедельник, 11 сентября 2017 г.

11 сентября - Иоанна Предтечи.

Був Ірод, і була Іродїада.
І Саломея, дочечка, була.
І їй сказали, то вона і рада,
і голову на блюді подала.
Так цар звелів, і так сказала ненька.
Так говорив і той кошлатий жрець.
Вона й пішла, раденька, що дурненька,
у той страшний розгнузданий танець.
Царівночко! Танцюєш віртуозно.
Створіннячко! В такому забутті.
Як ставиш ти грайливо й граціозно
на білий мармур ніжки золоті!
...І голову, в тих кучерях по плечі,
їм подала, від крові аж хмільна.
А що була то голова Предтечі,—
то що у цьому тямила вона?


                                            Ліна Костенко

воскресенье, 10 сентября 2017 г.

Думками в осінь...

Думками в осінь. Їх би за вітром розвіяти.
Все нижче небо, все вищі під небом клени.
Мрій собі, жінко. Ніхто ж не боронить мріяти.
Осінь - не перешкода увірувати в зелене.
Все вищі клени й сезонно стають дорожчими
Слова на відгук, видовжені без міри.
Квадратні метри не тільки житлова площа -
Життєвий звужений простір, зона офіри.
Мрій собі, жінко. У тому є трохи спасіння
Від розуміння, що ти і дружина, і мама.
Пахнуть скороздрами мрії твої осінні ?
Отак воно й добре. Бо в когось уже снігами.
Мрій собі, жінко. Хоч часу на те і шкода.
Та мрії дешевші від крапель, піґулок, компресів.
В осені, як і в тебе, буває важка хода,
Коли вона не встигає за розкладами тролейбусів.
Коли забува парасольку, мобільний і дощовика,
Коли недоречно вдягне уранці затеплого кардигана.
Мрій собі, жінко. Бо насправді в твоїх руках
Усе недосяжне, прекрасне і бездоганне.
І оці проминущі дні, і оці зависокі клени,
І над кленами низько нахилене тепле небо.
Мрій собі, жінко. І мрії натхненно вбирай в зелене,
Бо осінь - не перешкода повірити трохи в себе.
                                                 

                                                Дзвінка Торохтушко

четверг, 7 сентября 2017 г.

Солянка сборная осенняя.

Так хочется еще немножечко побыть в лете, но нет ... вот она - осень ...
Днем относительно тепло и, вообще, надеюсь, что еще целый сентябрь лета впереди, но обострились запахи, отсырели сумерки, теплички уже закрываем на ночь, как ни вздыхай - осень пришла.
Перцы выросли красивые и вкусные: фарширую, жарю, тушу и мариную.  Ну и в сыром виде, конечно, употребляем - запасаемся витаминами.
Кстати, может кому рецептик быстро маринованных овощей пригодиться. Мариновать можно перчики, цветную капусту, баклажаны или шампиньоны. На 1 кг того, что вы выбрали, сделать маринад: 150 гр. растительного масла, 2 ч.л. приправы типа мивина : для грибов - грибной, для овощей - овощной, 5 ст.л. уксуса, 2 ст.л. сахара. 1 ч.л. соли, 4 зубчика чеснока выдавить. Нагреть маринад, чтобы все растворилось, залить овощи или грибы и на сутки в холодильник под пресс.
Получается очень вкусно, я как-то у подруги, которая поделилась рецептом, самостоятельно умяла салатничку грибов.
Керия зацвела повторно,  радует пушистыми цветочками.
Еще одна остинка демонстрирует свою желтовато-ванильную красоту.
Я крашу балясины для новой лестницы, а во время "перекура" смотрю ненадоедающее кино...
В теплице полным-полно помидор: красных, зеленых и цветущих)))  Опыт показывает, что множество их может отправиться на компост, если вдруг будут ранние заморозки.(((
Герани обрадовались похолоданию и у роз второе дыхание открылось - выбрасывают бутон за бутоном.
Щука тоже обрадовалась , а зря - быть ей теперь фаршированной, жареной и соленой.



Начали делать садовый кран во дворе, я вся в финансово-творческих терзаниях, хочется, чтобы и красиво и не очень било по карману. Фотографии процесса пока выкладывать не буду  - по окончании вынесу отдельным постом.
Еще хочу сказать, что растения, похоже, больше меня тешатся пришедшей осенью - ожили, набрали яркости,
я осень тоже очень люблю - теплую, солнечную, мягкую, золотую, если бы не то, что за ней... ой, мама...

понедельник, 4 сентября 2017 г.

Співаночки....

У нас ріки медовії, 
У нас трави шовковії, 
У нас верби грушки родять,
У нас дівки в злоті ходять...

Ну...  верби - не верби,  але ж як  родять!!!

суббота, 2 сентября 2017 г.

...........

Ще пахне сіно. Ще рояться оси.
Ще у дуплянках солодко медам.
А вже вночі навшпиньки ходить осінь
і полум’я жоржин задмухує садам.

                                        Ліна Костенко

среда, 30 августа 2017 г.

Каминное, предосеннее...

Медленно, но верно продвигается строительство камина... пусть там раз в неделю по несколько кирпичиков, но ведь все рано или поздно обязательно заканчивается.
Поэтому я, в предвкушении будущих очень романтических вечеров, пока терпеливо все фотографирую, так сказать, шаг за шагом. Может пригодится кому наш задокументированный опыт, а если и нет, то просто похвастаюсь.
Скоро, скоро придет она... осень, вон уже и астры цветут вовсю, очитки на низком старте, хризантемы набирают бутоны и небо уже по-осеннему пронзительно синее, а там зарядят-заплачут косые дожди, только нам не страшно... сядем у камина)))

четверг, 24 августа 2017 г.

Тримаймося!

                        І я повстав. Душа спитала — доки?!
                        Втопили край у підлості і злі.
                        І я сказав: чужинці, дайте спокій.
                        Не сійте зради на моїй землі.
                        Уже і так насіяно. Вродило.
                        Вже не бере ні плуг, ані коса.
                        А ми ще є. І то найбільше диво,
                        що цей народ іще раз воскреса.
                                           
                                                               Ліна Костенко 

                                 З Днем народження, моя Україно!




понедельник, 21 августа 2017 г.

Затінок, сутінок, день золотий.

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі —
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...

                                                       Ліна Костенко

суббота, 19 августа 2017 г.

Субботнее...

Особой возможности напахаться сегодня не было, все таки, очень большой праздник.
... Поэтому пришлось наесться)))
Мира, спокойствия и любви всем!