пятница, 14 апреля 2017 г.

То ж не була вузесенька стежина...


То ж не була вузесенька стежина.
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина,
що не подав ніхто йому води.
Спішили верхи. їхали возами.
Похід розтягся на дванадцять верст.
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж йому той хрест!
Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік.
А тут же йде, ну, добре, не Месія,—
людина просто, просто чоловік!
Юрма гуде, і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи,
вже он Голгофа, он Череповище! —
хрущали під ногами черепи.
Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина
тягла хреста важкого на собі.
І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
як він конає, як він хоче пить.
І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік:
наморений, ідучий з поля Симон,
що йшов додому, в протилежний бік.
Коли ж звершилась вся ця чорна справа,
і люди вже розходилися ті,—
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп'ятий на хресті.
Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
чи втямив, темний, раптом щось нове:
що Божий Син таки іде на страту,
а він, розбійник,— він таки живе.
                                                Ліна Костенко.

четверг, 13 апреля 2017 г.

Тайная вечеря.


Тайная вечеря. Чистый четверг.
Всё решено. Уже завтра распятье.
Станут врагами и други, и братья.
Тайная вечеря. Времени бег...
До Воскресенья - всего лишь три дня,
страшных три дня, равных тысячелетьям.
И над пустыней - сухой, жаркий ветер...
"Отче, почто Ты оставил меня?"
Он ещё хрупкий живой человек.
Он сомневается, ропщет, страшится...
Завтра всё сбудется, всё совершится...
Слёзы бегут из-под сомкнутых век...
Рядом Мария, подруга, жена.
Тайная вечеря - словно венчанье.
Хлеб и вино, и прощенье, прощанье...
А в Иудее бушует весна...
Трудно быть Богом и слышать: распни!
Больно, немыслимо быть человеком,
избранным Господом, проклятым веком!
Тайная вечеря, дух укрепи!
Завтра... Он знает... Он крест понесет...
Время уйдет, обнулится, воскреснет...
Слышишь пасхальной мистерии песню?
Ровно три дня до великих высот...
(с) Ирина Карпинос

четверг, 6 апреля 2017 г.

...

Десь там планети в просторі без меж
яка сумна у безвісті ночівля!
А може, ми їм світимося теж?
А може ми їм - зіронька вечірня?

                                    Ліна Костенко

понедельник, 20 февраля 2017 г.

Ярко... или Накликаю весну.


Так хочу, чтобы она уже пришла - сил нет! С солнышком, теплом, цветением , птичьим щебетом... и Светлым Воскресеньем. А пока  я её  вышиваю.
Яркие цвета люблю больше в природе, а  в интерьере, одежде и рукоделии предпочитаю спокойные тона, но тут ведь такое дело - весна! Поэтому - ярко!
Ограничила количество цветов, ударение сделала на солнечный - захотелось, чтобы картинка сияла, как весенний день.
Вот такое намечается у меня пасхальное деревце, будет украшать наше жилище в праздничную неделю.

Ага, и еще на злобу дня: весна, как говорится вот-вот, а некоторые заказали пироги... ну и как ты им откажешь? А себе как? Ну вот когда перед тобой блюдо с румяными пирогами классического украинского размера "а шоб два рази не тягнутись".
Печаль.


вторник, 14 февраля 2017 г.

Любов Нансена.


Я кохаю Вас, Єво, Не виходьтe за мене заміж,
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: ні.
Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.
Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах,
«Фрам» — це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.
Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі...
Але потім воно покличе.
Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?
Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мені два начала — Ви і воно?
Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.
Ваші теплі долоні і мої відморожені руки..,
Як вуста одірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити — від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?
«Фрам» застряне в льодах...
А якщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!..
— Я люблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
Все, що є найсвятіше, в мені називається —
Нансен.
Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
Я сама розіб'ю об «Фрамові» груди шампанське,
як покличе Тебе
вічний пошук у вічних снігах.
Моя Пісне Пісень!
Вічний саде мій без листопаду!
Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
«Фрам» — це значить «Вперед».
А на обрії буду я.

                                                 Ліна Костенко

среда, 8 февраля 2017 г.

Вышиваю... вспоминаю...

Я на этот лавандовый натюрморт давно "зуб точила", только как-то всё не складывалось до недавнего времени. Не знаю, то ли отпускные воспоминания о Провансе повлияли вместе с книгой Питера Мейла, которую я сейчас читаю,  то ли я соскучилась по вышиванию, то ли просто планеты сошлись,  да  какая разница , главное, что теперь эта картинка у меня есть.
Немного процесса...
И результат...

А книги "Год в Провансе" и "Ещё один год в Провансе" почитайте, очень советую. Такие увлекательные, познавательные, юморные и вкусные-превкусные! Автор очень тепло и с большой симпатией рассказывает о людях этого края и обо всем-всем, чем наполнена жизнь провансальцев: о работе и охоте, ресторанах и базарчиках, вине и кулинарии, трюфелях и оливковом масле, лаванде и розмарине, о штопорах и козьих бегах ...  Для меня  ценно еще и то, что видела эти места своими глазами и многое из книги сопровождается зрительными образами, читаю и  вижу тот Прованс, каким его запомнила лично я: поля, выжженные августовским солнцем, стройные виноградные ряды, сбегающие с холмов, игра света и тени под огромными платанами, петляющие узкие дороги, солнечные блики на яркой керамике, чудесный вкус сыра и колбасок, теплые хрустящие круассаны, россыпи звезд на черном небе...
Такие хорошие воспоминания.
Теплых вам воспоминаний и уютного вечера!

пятница, 6 января 2017 г.

Свят-Вечір.


Мороз малює у віконці.
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
у хустку кутає дитя.
Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
і дерево на хрест росте.
Ще час не сплинув за водою.
Ще Юда спить у сповитку.
Он гурт з різдвяною звіздою
уже на ближньому кутку.
Поколядують і засіють.
Ще, може, буде і життя.
Ти на Голгофі вже Месія,
а на руках іще дитя.   

                     
                            Ліна Костенко.