понедельник, 21 ноября 2016 г.

Мы – те, кто тысячи веков подряд ...

Мы – те, кто тысячи веков подряд 
Земной оси вращает медный ворот, 
И в каждом есть энергии заряд, 
Чтоб освещать неделю целый город! 

Мы – сталь и кровь, латунь и серебро.
Да, в нас – порок, и недостатков масса.
Но также мы, животные из мяса,
Умеем петь, прощать, творить добро,
Согреть других теплом сердец и рук…
Ведь свят не тот, кто молится усердно,
А те, кто не смотря на зло вокруг,
До края остаются милосердны.

Ты, кто читает – ты один из нас,
Святого сердца преданный спецназ,
Часть целого, и сам – единый целый.
Кто видит мир не в оптике прицела,
Орла кто зорче и смелее льва;
Кто в сердце носит главные слова:
«Будь благ. Не отвернись и не обидь».

Кто видит – путь страданием отмечен,
Кто знает, что наш век – недолговечен,
Но все-таки отважился
Любить. 


                                            С+К+

суббота, 19 ноября 2016 г.

Синий, синий ........... кот.

Я, правда, больше по собакам ... но наткнулась тут на такие забавные иллюстрации и не удержалась:)))
Для народа, любящего котов...
Стиль называется "котизм", оказывается есть и такое направление в искусстве, вот уж,  век живи - век учись.

Художник - Рина Зенюк, Беларусь.

понедельник, 14 ноября 2016 г.

воскресенье, 6 ноября 2016 г.

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба,
Сумна арфістко — рученьки вербові! -
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.

                               Ліна Костенко.

воскресенье, 23 октября 2016 г.

Струнно.


тіні довгі й чіпкі
наче пальці арфістки
тільки арфа мовчить
бо невдовзі – зима
а в теорії струн
зашифровано звістку
що буття – тільки мить
де нічого нема
осінь – це торжество
мерехтливих ілюзій
сходять піною дні
в'язне в осаді ніч
наче лід у воді
розчиняються друзі
вороги і байдужі –
все і всяк зусібіч
тільки тіні тримаються
довго і міцно
як останній рубіж
як преамбула сну
і насвистує вітер
уявній арфістці
ледве чутний мотив
із теорії струн

                                   Юр Іздрик