понедельник, 10 ноября 2014 г.

ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ




Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
                                            Ліна Костенко

2 комментария:

  1. Просто чудовий вірш....Соромно, але зізнаюся: ніколи не чула цього вірша Ліни((((
    Дякую, пані Людмило

    Весь час забуваю Вам сказати: краще прибрати "капчу", дуже не зручно писати коменти. Раптом не зможете це зробити, напишіть мені на адресу (tetiana.kushchuk@gmail.com), я дам силку як це втілити в життя.

    ОтветитьУдалить
  2. Дуже дякую, я навіть не звернула увагу, на те, що є перевірка по слову.
    А цей вірш положили на музику, співає Олександр Пономарьов. Мені дуже подобається.

    ОтветитьУдалить