воскресенье, 6 ноября 2016 г.

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...

Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба,
Сумна арфістко — рученьки вербові! -
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.

                               Ліна Костенко.

7 комментариев:

  1. Красиво і сумно...Чомусь я ніколи не бачу і не чую, як відлітають журавлі у вирій, а от весною, в квітні, хоч щовечора стій у дворі та слухай гелготіння птахів, що повертаються.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Може, весною ми їх чекаємо, а восени ховаємось до приміщення?
      Торік бачила, як збирались лелеки...

      Удалить
  2. Ответы
    1. Так... "осінні струни" дощу і верба "по самі плечі вкутана в туман".

      Удалить
  3. Как красиво ! "Натягне дощ свої осінні струни,
    торкне ті струни пальчиком верба" и какая аллегория : "Сумна арфістко — рученьки вербові!" Очень красиво, не всем так дано передать магию воображения !

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Для этого нужно просто быть гениальным поэтом:)
      Таким, як Ліна Костенко.

      Удалить
    2. Абсолютно согласна :)

      Удалить