Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба,
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба,
Сумна арфістко — рученьки вербові! -
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.
Ліна Костенко.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.
Ліна Костенко.
Красиво і сумно...Чомусь я ніколи не бачу і не чую, як відлітають журавлі у вирій, а от весною, в квітні, хоч щовечора стій у дворі та слухай гелготіння птахів, що повертаються.
ОтветитьУдалитьМоже, весною ми їх чекаємо, а восени ховаємось до приміщення?
УдалитьТорік бачила, як збирались лелеки...
Як завжди - чудово!
ОтветитьУдалитьТак... "осінні струни" дощу і верба "по самі плечі вкутана в туман".
УдалитьКак красиво ! "Натягне дощ свої осінні струни,
ОтветитьУдалитьторкне ті струни пальчиком верба" и какая аллегория : "Сумна арфістко — рученьки вербові!" Очень красиво, не всем так дано передать магию воображения !
Для этого нужно просто быть гениальным поэтом:)
УдалитьТаким, як Ліна Костенко.
Абсолютно согласна :)
Удалить