За роками людина сама себе кличе.
У зіницях печалі, як в чорній воді,
відбиваються люди, дерева, обличчя.
І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
і уже прилетять не ті самі лелеки.
Біля каси такий незворушний касир,
зафіксовану мить вибиває, мов чеки.
Білі, білі обличчя у чорній воді,
неповторні обличчя навік зостаються.
На старих фотографіях всі молоді.
На старих фотографіях мертві сміються
Ліна Костенко
Я тот сборник стихов, который купила в Украине каждый день читаю.
ОтветитьУдалитьКак я тебя понимаю! И читаю, и наизусть много знаю ... Жизнь настоящая в каждой строчке.
УдалитьВірші -як саме життя, як мої думки наодинці з самою собою. А прочитаю і сум обгортає, якого не можу ніяк позбутися останні тижні.
ОтветитьУдалитьТака сама історія. Шукаю позитив в усьому. Ти читала "Советы Доны Марии Джило"? Мене такі люди завжди надихають.
УдалитьОсь тепер прочитала. Дякую, чудові поради і думки, мені навіть прояснилось в голові.
УдалитьОт і добре, що прояснилося. Наче давно відомі істини, але коли вони озвучені людиною, яка сповідує їх все життя і має такий результат...
УдалитьДосить часто, читаючи Костенко, плачу...але чомусь особливо, коли в тебе на блозі, Люда...
ОтветитьУдалитьТа сама історія... певно, так у всіх, хто має уяву.
УдалитьУ нас зберіглися сімейні фото, є з 30-х років, ціх людей немає вже давно, а на фото "всі молоді".