Буває мить
якогось потрясіння:
побачиш
світ, як вперше у житті.
Звичайна
хмара, сіра і осіння,
пропише
раптом барви золоті.
Стоїш, як
стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє
всесвітом очей.
Кричить
гілля. З облич спадають маски.
Зі всього
світить суть усіх речей.
І до віків
благенька приналежність
переростає в
сяйво голубе.
Прямим
проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти
згадуєш себе.
Ліна Костенко.
Ліна Костенко.
Люда, утяну в свою тетрадь)), мне очень понравилось!
ОтветитьУдалитьМне у Лины Костенко все нравится. У нас дождь третий день не переставая - крутиться в голове "послухаю цей дощ..."
УдалитьНаша неперевершена Ліна!
ОтветитьУдалитьИ я не устаю восхищаться!
Удалить