воскресенье, 22 ноября 2015 г.

Буває мить якогось потрясіння...

Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже  аж  звідти згадуєш себе.

                                     Ліна Костенко.

4 комментария:

  1. Люда, утяну в свою тетрадь)), мне очень понравилось!

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Мне у Лины Костенко все нравится. У нас дождь третий день не переставая - крутиться в голове "послухаю цей дощ..."

      Удалить
  2. Наша неперевершена Ліна!

    ОтветитьУдалить