среда, 22 октября 2014 г.

Чатує вітер на останнє листя...

Чатує вітер на останнє листя
старого дуба, що своїм корінням
тримає схили урвища….
А знизу,
по глинищах,
по збляклих травах
вповзає дим циганського багаття
і чутно — перегукуються люди
за сірою гіркою пеленою.
Строката хустка — жовте і багряне —
з плечей лісів упала їм під ноги.
І вся природа схожа на циганку —
вродливу,
темнооку,
напівголу,
в червоному намисті з горобини,
з горіховими бубнами в руках…
                                     Ліна Костенко

4 комментария:

  1. Коли Ліна Костенко встигає такі гарні вірші писати? Та так чи мало останнім часом.

    ОтветитьУдалить
  2. Я не знаю точно, коли був написан цей вірш, я прочитала його у збірці " Річка Геракліта" цикл " Осінні карнавали" ( 2011 рік). А як оце?

    Буває мить якогось потрясіння:
    побачеш світ, як вперше у житті.
    Звичайна хмара, сіра і осіння,
    пропише раптом барви золоті.

    Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
    Душа прозріє всесвітом очей.
    Кричить гілля. З облич спадають маски.
    Зі всього світить суть усіх речей.

    І до віків благенька приналежність
    переростає в сяйво голубе.
    Прямим проломом пам'яті в безмежність
    уже аж звідти згадуєш себе.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Красивый стих, но я бы не сказала, что он плавно читается, я по два раза каждую строчку перечитывала, что бы представить описанное.

      Удалить
  3. Лично меня очень тронуло содержание. Чем дольше живу на свете, тем больше волнуют душу простые вещи, и яснее их суть, и понимаешь, что ты здесь гость и надеешься на вечность.

    ОтветитьУдалить