вторник, 26 апреля 2016 г.

"І впала зірка-полин з неба у траву на ймення чорнобель…"

        *****************************************
Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов"їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни.
Але кленочки проросли крізь ганки.
Жив-був народ над Прип"яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.
Ліна Костенко.

6 комментариев:

  1. Спасибо! И за предыдущее стихотворение тоже.

    ОтветитьУдалить
  2. Тридцять років сплило, а жах і туга охоплюють серце.
    Читала вірш і сльози нагорнулись на очі, вічна пам'ять спочилим...

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Тих, кого живцем практично спалили в реакторі шкода і тих хто через стільки років збирає гіркі "ягідки" - не меньше...

      Удалить
  3. Дякую за вірш і за допис. Накоїв лиха "мирний атом", ще й у ТАКИХ руках...

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Дякую, що читаєш і розумієш..

      Накоїв... ще скільком поколінням відгукнеться?

      Удалить